Блог Татаріна Петра Михайловича

Блог Татаріна П.М.

На цьому блозі висвітлюється основна краєзнавча робота, викладання уроків трудового навчання, технології, інформатики та Захисту Вітчизни в нашій школі .

субота, 28 лютого 2015 р.

РМО вчителів курсу "Захист Вітчизни"

26.02.2015р. у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ст. відбулося засідання РМО вчителів курсу "Захист Вітчизни" на тему "Поєднання інноваційних та традиційних форм і методів роботи у процесі вмвчення курсу "Захист Вітчизни" з використанням ІКТ"
У засіданні брало участь 10 вчителів курсу ЗВ та методист РМК Хільченко І.В.
На засіданні слухалися питання: 
1. Педагогічно-методичні особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі військово-патріотичного виховання та вивчення предмету "Захист Вітчизни" .
2. Методика викладання стройової та вогневої підготовки на уроках предмету "Захист Вітчизни", "Воєнна доктрина України" в світі останніх політичних подій.
3. Відкритий урок у 10 класі розділ "Стройова підготовка".
4. Аналіз уроку.
5. Про дотримання правил ОП та БЖД на уроках "Захисту Вітчизни".
6. Організація роботи ІІ етапу (теоретично-навчального) над науково-проблемною темою та огляд методичних новинок та літератури.
7. Підведення підсумків роботи РМО. Д/З.






пʼятниця, 9 січня 2015 р.

Новополтавська зош 2014-2015н.р.

Адреса: 71214
вул. Центральна 119
Чернігівський р-н.
Запорізька обл.
Директор школи - Доля Л.П.
Завуч - Щербина О.М.
Зам директора з виховної роботи - Засипко Л.І.
Організатор - 
Вчитель інформатики, трудового начання, захисту Вітчизни - Татарін П.М.
Вчитель музики, образотворчого мистецтва, художньої культури - Татаріна О.Г.
Вчителі математики - Варяник Н.Ю., Отрода І.В.
Вчителі української мови та літератури -  Романчук А.З. Доля Л.П.
Вчителі історії - Щербина О.М., Шама Д.В.
Вчителі російської мови -  Копильова Л.І., Татаріна О.Г.
Вчителі світової літератури - Єрошенко Л.А.,
Вчителі фізики -  Отрода І.В.
Вчителі англійської мови - Доля І.К., Копильова Л.І.
Вчитель хімії та біології - Шама Л.В.
Вчитель географії -  Щербина О.М., Пода М.П
Вчитель фізичної культури Пода М.П.
 Школа заснована в 1880 році, спочатку церковно-парафіяльна з 1910 р. - земська, за радянських часів політіхнічна 8 річна , а згодом середня.
Сучасна будівля школи збудована в 1976 році, на цей час в школі навчається 144 ученя.

вівторок, 26 січня 2010 р.

Краєзнавча робота. .

  Пісня в серці з колиски..

Управління освіти і науки України
Відділ освіти Чернігівської районної державної адміністрації
Запорізької області
Чернігівський будинок дитячої та юнацької творчості
Новополтавська ЗОШ I-III ступенів

Всеукраїнська туристсько-краєзнавча
експедиція учнівської молоді
«Історія міст і сіл України»
Напрямок: « Визначні особистості,
їх внесок у розвиток України»

«ПІСНЯ
В СЕРЦІ З КОЛИСКИ…»


Виконавець: учень 5 класу
Новополтавської ЗОШ I-III ступенів
Татарін Володимир
Керівник: вчитель музики
Новополтавської ЗОШ I-III ступенів
Татаріна Оксана Григорівна

с.Новополтавка
2009 р.
А чи знаємо ми, що цікавого є у нашому краї ?...
У своїй роботі я хочу розповісти про людину, яка з дитинства захоплювалася музикою і своє творче життя присвятила мистецтву.
9 червня 1961 року в місті Бердянську в сім’ї Гонтового Миколи Григоровича та Міри Іванівни народився хлопчик Сергійко.

Фото1. Сергійко на руках у матері

З дитинства хлопчик любив слухати пісні, які співали батько й мати, дідусі та бабусі. Сергійко дуже рано навчився говорити . Коли збиралася велика родина, з вуст малюка завжди лунали пісеньки.
Коли мати ходила з хлопчиком на прогулянки, він завжди прислухався до пташиного співу і милувався їхніми голосами.
Від татка Сергійко чув козацькі пісні, які часто лунали в родині.


Фото 2. Сергійко на прогулянці.
Влітку 1966 року родина Гонтових переїжджає в село Новополтавка Чернігівського району Запорізької області. А в 1969 році Гонтовий Сергій пішов в 1 клас Новополтавської середньої школи. Першою вчителькою у хлопчика була Решетько Людмила Якимівна. На уроках він був завжди уважний, спокійний, доброзичливий, а улюбленими предметами були співи, читання і українська мова.



Фото 3. Сергій – учень початкових класів.

На святкових ранках завжди лунали дзвінкі пісні у виконанні Гонтового Сергійка. Він був одним із кращих солістів шкільного хору «Дзвінкі голоси» під керівництвом Бережного Івана Григоровича. «Дзвінкі голоси» неодноразово виступали на концертах в школі, в сільському будинку культури. Приймали участь в районних та обласних конкурсах художньої самодіяльності. В репертуар хору входили дитячі, народні, патріотичні пісні. Улюбленою піснею Сергія була пісня зі словами «Хлеба – налево, хлеба – направо…».
Співаючи в хорі, Сергій починає думати про вибір професії співака.

Фото 4. Гонтовий Сергій – соліст хору «Дзвінкі голоси».

В старших класах Сергію подобається займатися іноземною мовою . В школі вивчає французьку мову. У 8-му класі цей учень подарував у шкільну бібліотеку книжку для читання французькою мовою зі своїм… автографом.


У 1979 році Гонтовий Сергій закінчує Новополтавську середню школу.



Фото 5. Останній дзвоник в Новополтавській сш - 1979р.

Після закінчення школи поступив у Мелітопольське училище культури, яке закінчив з відзнакою.



Фото 6. Студент Мелітопольського училища культури.
Під час навчання в училищі, восени 1980 року Гонтового Сергія Миколайовича призивають на службу до лав Радянської Армії. Строкову службу він проходить в Демократичній Республіці Афганістан. І якою б важкою не була служба в Афганістані, Сергій ніколи не забував про пісню.
Фото 7. На концерті до дня Радянської Армії.
«…Нет, мужество случайным не бывает.
Оно в душе солдата родилось,
Когда он о друзьях не забывает
И с Родиной себя не мыслит врозь…»
Після служби в армії, Сергій повертається на навчання до училища та знову крокує з піснею по життю. У 1982 році він закінчує училище з Червоним дипломом.


Фото 8. На концерті в Мелітопольському училищі культури.
Після навчання Сергій їде працювати в Донецький ансамбль «Донбас». У В 1982 році він поступає на навчання в Донецьку консерваторію. Ця подія в житті стала для Сергія дуже важливою і радісною. Вся родина вітала і раділа за нього.
Навчаючись в консерваторії, Гонтовий Сергій Миколайович працює в Донецькому оперному театрі ім. А. Солов’яненка, оперним співаком.



Фото 9. Опера «Риголетто» Верді у виконанні С. Гонтового.

Погасло світло в глядацькому залі. До диригентського пульту підійшов диригент. Помах диригентської палички – і в затихлий глядацький зал полились звуки увертюри. Почався спектакль. В якому органічно сплелись спів і симфонічна музика, драматична дія, балет, живопис. Почалась опера.
Опера - жанр синтетичний ( італійське «ореrа» - це праця, діло, твір). Виникло оперне мистецтво майже 400 років тому назад, в кінці XVI століття в італійському місті Флоренції. В XIX столітті в різних країнах створюються національні оперні школи. В Італії - Россінні, Верді і Пуччіні, у Франції – Мейєрбер, Гуно і Бізе, в Німеччині – Вебер і Вагнер. А трохи раніше, в кінці XVIII століття, опера отримує розквіт в Австрії, у творчості Моцарта.
В Росії оперне мистецтво досягло найвищих вершин у творчості Глінки, Бородіна, Мусоргського, Римського-Корсакова, Чайковського, Прокоф’єва і Шостаковича.
У більшості випадків опери пишуться на сюжети, взяті з літератури. «Руслан і Людмила» Глінки, «Русалка» Даргомижського, «Євгеній Онегін», «Мазепа», «Пікова Дама» Чайковського, «Травіата», «Риголетто», «Отелло» Верді, «Кармен» Бізе, «Снігурочка» Римського-Корсакова, «Війна і мир » С. Прокоф’єва – багато на світі опер, в основі яких лежать добре відомі романи, повісті, драматичні п’єси.
Партитура готової опери передається в театр. Над нею працює диригент свої партії розучують солісти і хор, режисер робить постановку, художники пишуть декорації. Тільки в результаті загальної праці всіх цих людей виникає оперний спектакль.



Фото 10. С. Гонтовий в опері «Євгеній Онегін» П.Чайковського.
Співаючи в операх, Сергій досконало вивчив італійську мову і вільно нею володіє.
За своє життя Гонтовий Сергій побував в багатьох країнах світу: Франції, Іспанії, Італії, Нідерландах де виконував оперні, народні та сучасні пісні.
На цей час викладає в Донецькому училищі культури вокал (оперні пісні) та працює в Донецькому оперному театрі ім. А. Солов’яненка.
Одружений, має дорослого сина.
У січні 2007 року Гонтовому Сергію Миколайовичу присвоєне звання Заслужений артист України.



Фото 11. Гонтовий С. М.






Література:
1. Спогади Гонтової М. І.
2. Спогади Гонтового М. Г.
3. Капрелов В. і Кручина С. Слухання музики в школі // Мистецтво.-1953
4. Владіміров В, Лагутін О. Музична література // М.:Музика -1988












пʼятниця, 13 листопада 2009 р.

Екскурсія по с. Новополтавка.

Ми починаємо нашу екскурсію з того місця, де перші переселенці збудували свою хату.
  Зараз це подвір’я, де проживає сім’я Єрошенко, і знаходиться вона за адресою вул. Калініна 32. Саме ця вулиця була нарізана першою і першою заселялася. Саме на цій вулиці знаходиться той чумацький колодязь ( вул. Калініна68, подвір’я Дем’янка В.Н), з якого чумаки пили воду, подорожуючи в Крим по сіль і саме тут проходив знаменитий Муравський шлях. Свою назву він отримав від трави мурави. Він йшов від Перекопу по Молочних Водах, далі по її притоці Токмаку до її верхів’я, проходячи зліва від Токмак Могили, далі - по р. Кінська, по р. Бик, йшов між Вовчою і Торчою і далі через верхів’я Самари та Орелі, потім по межиріччю Дону і Оки до Тули . Він вважався найзручнішим, прямим гладким і рівним, від нього відгалужувались інші шляхи: Кримський та Ізюмський. Саме цим шляхом і прийшли сюди перші поселенці і заснували наше село. 
 

У степах нашого краю буйно росли різноманітні пахучі та поживні трави для худоби: пирій, ковила, полин, лопух, багатородинник, чебрець, дягильник, волошки, рум’янок, Петрів батіг, м’ята та інші. У не засушливі роки, протягом літа, трава виростала наскільки високою, що в ній важко було розгледіти вершника на коні, і була наскільки густою, що в степу ніяк було проїхати підводою. По степу були розкидані густі парості дрібнолиста. На берегах степових річок росли осокори, а деякі ростуть і до сих пір: дуби, ясени, терен, глід та інші кущі.
 У великій кількості водилися: вовки, лисиці, зайці, дикі кішки, дикі кабани, борсуки, горностаї, тхори, ласки, дикі коні (тарпани). Із птахів у степах водилися пелікани (яких називали баби), лебеді, гуси, качки, лелеки, баклани, журавлі, чайки ,соколи, яструби, орли та інші птахи. У річках водилася риба, вужі, гадюки, жаби. Отже клімат був сприятливий для розвитку землеробства та тваринництва, але з певним ризиком. У той же час , степи нашого краю були страшним випробуванням для людей незвичних до них, не знайомих з усіма особливостями.
  Важко було переселенцям на перших порах, тому що край був невідомий, а прийшли вони сюди весною 1862 року з с. Решетилівка Полтавського повіту цієї ж губернії. На честь своєї батьківщини вони назвали село Новополтавкою. Подорожуючи Муравським шляхом, решетилівські чумаки запримітили ці красиві та багаті місця і дізнавшись, що тут дають дозвіл на поселення, вони відправляють ходаків до Таврії. Першими сюди переселилися 56 сімей з 287 ревізькими душами. Надільна земля була нарізана переселенцям з «излишней» землі при с. Чернігівка в кількості 2911,5 десятин, але в 1863 році за бажанням товариства, з його участю було відрізано 500 десятин на користь селян селища Чернігівки.
  Село було нарізано 3-ма вулицями. Плани дістали за жеребом. Отримавши наділи, частина селян ще встигла посіяти просо, гречку, коноплі та городину. До осені збудували землянки, справили й перше весілля в селі та почали зимувати.
  Ось як розповідає про ці події очевидець Олешко Лука: «Перший рік зима була клята, цілу зиму крутила завірюха, понамітало снігу врівень з димарями. Було збереться вовк, сяде коло димаря та й гріється, добре коли б нишком сидів, а тож виє чортів ідол усю ніч. Хоч його й не страшно, а от спати не дає». До 1868 року в село переселилося ще 6 сімей з 8 ревізькими душами. Землю в селі розділили таким чином: під садиби – 294 десятини, орної – 1470 десятин, під випасом – 572,4 десятини та незручної – 75,1 десятини. Східний клин наділу – це хороший супіщаний чорнозем, у балках – глинистий чорнозем.
  Саме так починалася творитися історія нашого села. А зараз ми йдемо через вулицю на іншу сторону і бачимо меморіал загиблим воїнам. На двох стелах викарбовано 250 прізвищ воїнів, які загинули визволяючи село та батьківщину від фашизму.

   


 














  З початком Великої Вітчизняної війни більшість чоловіків села пішли на фронт, а це понад 100 чоловік. У полі та по господарству їх замінили жінки й діти.
З початком окупації в селі встановлено „новий" порядок. На зборах селян було обрано старосту, 8 поліцаїв. Крім того, для обслуговування та охорони залізниці й станції Синя Гора, в селі залишився загін румунів, а потім їх замінили німці, які пробули в селі більше року.
До рабської праці в Німеччину було забрано 147 жителів Новополтавки. А Житник М.І., Житник Н.І., Логвиненко Г.Є., Пупко Є.Ф., Скляр М.Я., Шаповал Г.К. та ще 20 чоловік загинули там.
  За поширення патріотичних листівок серед населення був схоплений і замучений фашистами житель села Макаренко Олександр. Фашисти розстріляли Усатюка Івана, у німецьких концтаборах побували Горбатович Надія, Надточій Михайло, Якимець Андрій, Соболь Надія.
  Восени 1941 року в селі Новополтавка при церкві та школі був шпиталь, в якому перебував відомий український письменник Микола Трублаїні. Тут же був шпиталь і восени 1943 року після визволення села. А з жов¬тня 1943 року на південь від Новополтавки було збудовано аеродром, де розміщувалися літаки ІЛ-12 та ІЛ-14, які літали за лінію фронту. Пізніше тут було розміщено на відпочинок і поповнення 100-й авіаполк 9-ї гвар-дійської винищувальної авіадивізії під керівництвом підполковника Лукалова, який перебував тут до 2 травня 1944р.
  На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 328 новополтавців, загинуло 78 чоловік, 41 нагороджено урядовими нагородами, серед них орде¬ноносці Степаненко В.П., Соболь М.В., Дем'янко Н.І., Сидоренко М.А., Скляр М.К., Фісівний М.П. та інші. В Новополтавці є братська могила, де поховано 189 радянських воїнів, які загинули під час визволення села, чи померли в шпиталі, крім того, тут поховано також останки 273 воїнів 18-ї армії, які загинули в с. Зоря в 1941 р. На честь загиблих воїнів-визволителів, а також воїнів-односельців збудовано меморіальний комплекс біля якого зараз ми і знаходимося.
  За 50 метрів від меморіального комплексу знаходиться сільська церква, а перед нею руїни старої церкви – це також історичне місце нашого села. Багато подій бачили ці стіни та руїни. Село розвивалося, в 1887 році в 154 дворах проживало 937 чоловік, а на кінець XIX століття - 1067 жителів. У 1880 році на середній вулиці, поблизу теперішньої сільської ради, було збудовано білу церковно - парафіяльну школу і в цьому ж році на весняного Миколая було збудовано й освячено церкву святителя Миколая. В 1900 році на середній вулиці на місці старої школи збудували нову, кам'яну, криту черепицею, в якій два вчителя навчали 118 учнів.
А в 1910 році біля церкви було збудовано ще одну школу з чер¬воної цегли - це була червона земська школа. Зараз в цій будівлі знаходиться церква, а саму церкву було зруйновано за часів ідеологічної боротьби у 1983 році жителями села. На цей час залишилися лише руїни та поховання священослужителів, які правили в цій церкві.

   




  Пройшовши вул. Калініна на схід 1500 м ми підходимо до оселі Дем’янка В. Н., на подвір’ї якого знаходиться чумацький колодязь. Багато історії міг би він нам розповісти і одна з них про шаблю, яку знайшли в колодязі, коли чистили його. Яким чином вона опинилася в ньому? Можливо, козак впустив під час бою, а можливо потрапила вона сюди за часів імперіалістичної та громадянської війни. Ці війни принесли неспокій і не¬щастя в село. Зміна військ різних напрямків та ідеологій приносили селянам конфіскацію коней та підвод, фуражу, продовольства та ре-крутські набори. Новополтавці змушені були служити і в Махна - 5 чо-ловік, і в «червоних, і в білих».
Наслідком занепаду господарств, політики продрозкладки та за¬сухи, став голод 1921 -1922 років. Багато новополтавців голодувало, близько 150 померло з голоду, багато поїхало рятуватись від голоду на Полтавщину. У 1921 році більшовики провели земельну реформу, під час якої селяни вперше отримали землю і почали з радістю працювати на ній. Дер¬жава допомагала товарними і грошовими кредитами. До 1925 року вда¬лося відновити дореволюційні посівні площі, більшість господарств укріпилися, з'явилася віра в краще життя.
Пройшовши далі вул. Калініна на схід до околиці села, і повернувши на північ за 150 метрів, ми бачимо красиву двоповерхову будівлю Новополтавської школи, якій у 2006 році виповнилося 30 років. В школі навчається 197 учнів. Очолює школу Заслужена вчителька України Доля Л.П.
Далі на схід від школи збудовано селище Новополтавського кар’єру.
З 1957 року в селі розпочинає роботу Новополтавський гранітний кар'єр, а пізніше - виробнича дільниця управління „Запоріжвибухпром", автоколона № 4 тресту „Запоріжжяводбуд". Ці організації були основни-ми промисловими підприємствами району, завдяки їм у селі було збудо-вано селище з багатоповерхівок, дитсадок, магазин, нову школу, 3 гур-тожитки, кафе та інші об'єкти.
Подорожуючи далі на схід через селище ми виходимо на залізничну колію сполучення Запоріжжя – Бердянськ. За залізничною колією у північно східному напрямку розміщуються виробничі відділення Новополтавського гранітного кар’єру. Його продукцію купують навіть за межами України.
Обійшовши кар’єр з південної сторони, рухаючись на схід по шосейній дорозі, що сполучає с. Новополтавку з с. Зоря за 700 м від залізничної колії, на півночі за 600 м ми бачимо Синю гору (г. Токмак Могила), що є мінералого-петрографічною пам'яткою України, знаходиться на південно-східній околиці села Новополтавка Чернігівського райо¬ну. Цей останець Приазовського кристалічного щита -пагорб висотою 55 м, що підноситься на 307 м над рівнем моря, складений головним чином порфіробластичними гранітами приазовського комплексу нижнь¬ого протерозою, в яких на деяких ділянках зустрічаються чарнокіти і ендербіти. Відслонення має мінералого-петрографічне значення, цікаве також у геоморфологічному відношенні.
  
Зараз Могила Токмак є природоохоронною терито¬рією, що має площу 3 га.
Ось як розповідається про Могилу Токмак у легенді, що дійшла до нас з далекого 1879 року.
"Більмак і Токмак - це високі могили, далеко з них вид¬но всі округи. Перед заходом сонця, як вийдеш на них, то видно м. Оріхів, с. Жеребець, с. Токмак, Кам'яні могили під Темрюком і багато інших могил і слобід.
Після запорожців біля Токмак-могили стояли ордою кимлики (калмики) і ногайці. Тут вони пасли овець, скот. Було, проїздом чумаки як підвернуть до їхнього коша, то вони їх приймають за гостей, годують, а як минуть і стануть у степу, то їх почитають за неприятелів і грабують.
Колись на великих могилах стояли мамаї (баби), лицем на схід. їх ставили татари, бо вони і обличчям схожі, і на них шапки їхні".
(Я. П. Новицкий, Народная память о Запорожье, с. 69)
Ця гора відома в нашій області як друга за ви¬сотою вершина, а ще як кар'єр, що забезпечує не тільки нашу область, Україну, а й близьке зарубіжжя високоякісним грані¬том, щебенем та відсівом. За часів існування цього кар'єру видобуток граніту ведеться до шостого горизонту, а це означає, що глибина його зараз перевищує 100 м.
Піднявшись на Синю гору перед нами відкриваються чудові краєвиди Таврійських степів на північ, схід та південь. На захід ми бачимо гірничі розробки кар’єру. Ви маєте можливість спостерігати цей промисловий об'єкт зверху. Високі, майже стометрові прямовисні борти кар'єру за-кривають вхід до нього з трьох сторін, а на його дні в робо¬чі години, ніби невеликі комахи снують могутні БєлАЗи та МАЗи, що перевозять граніт до дробильного цеху, роз¬міщеного неподалік у західному напрямку. Цікаво знати, що на горі є виступ граніту, який з вишини пташиного лету нагадує слід правої ноги людини. Про це говориться в легенді: "На вершині гори є на камені відбитки ніг. То сама Матір Божа пройшла тут босоніж і залишила сліди." Святим місцем вважали люди гору Си¬ню і ходили вклонятися тим слідам.
Час зробив свою справу - сонце і вітер стерли відбит¬ки, вітер наніс грунту - зараз гора майже вся вкрита степовими травами. Серед цих трав зустрічається і тюльпан гранітний та сон чорніючий.


 

"На багатьох тюркських мовах слово Токмак означає довбню, пест, великий дерев'яний молот-балду, але зв'я¬зок цих понять з сопкою зовсім не зрозумілий. Могло бу¬ти, що в основу цієї назви входило слово "такмак" - за¬гнуздати, що більш близьке і частіше вживається у по¬буті скотарів та коноводів, якими були народи, що кочу¬вали в цих місцях і дали цю назву.
Але якщо допустити, що назва Токмак-могили виник¬ла від зміненого "чокмак" або "шокмак", що означає на каракалпацькій, киргизькій та турецькій мовах вогниво, а кремінь- "чокматаш" або "шокматаш" -міг знаходи¬тися в нинішній Запорізькій області лише в Чернігівсько¬му районі, зокрема в околицях Токмак-могили,- то таке пояснення походження назви цієї сопки, на наш погляд, має під собою грунт".
(Сторінки з історії Чернігівського району)

   
  Спустившись з Синьої гори, продовжуємо нашу подорож у західному напрямку. Зліва від нас знаходяться відвали відпрацьованої породи кар’єру, які аж ніяк не прикрашають нашу місцевість. За 1500м ми перетинаємо залізничну колію напрямку Бердянськ – Запоріжжя, де за 400м на північ знаходиться станція Синя Гора - вокзал (пам’ятка архітектури кінця XIX століття). Його було збудовано під час будівництва залізниці ,що сполучала м. Олександрівськ з м. Бердянськ.
  На захід від ст. Синя Гора за 100м знаходиться Новополтавський плодовий розсад¬ник. Ще в довоєнні роки біля станції Синя гора був заснований Новополтавський плодовий розсад¬ник, який почав вирощувати садивний ма¬теріал плодових культур і займав площу 35 гектарів. Потім, десь уже в сімдесяті роки, коли на Україні почало розвиватися лісо¬ве господарство, розсадник приєднали до Пологівської лісомеліоративної станції, і він став лісництвом та з тих пір спрямовує свою роботу на вирощування уже лісового ма¬теріалу для п'яти районів - Чернігівського, Гуляйпільського, Оріхівського, Куйбишевського та Пологівського.
Площа нашого господарства нині складає 319 гектарів, - розповідав лісни¬чий Новополтавського лісництва Олег Іва¬нович Свиридовський.—З них під лісовими культурами – 65 гектарів, під розсадником – 30 га, під шкільним відділенням - теж 30 га, є ще рілля для ведення підсобного селянсь¬кого господарства. Головні культури для нас - це сосна, тополя і клен сріблястий. Ще займаємося саджанцями і сіянцями. У цьому році, наприклад, нам треба вирости¬ти 25 тисяч саджанців і 1 мільйон 120 тисяч сіянців.
-- А що це за культури?
-- Каштани, клени, акація, горобина, че¬ремха, ліщина, ясен, береза, лох вузьколи¬стий, сосна, шипшина...
-- Одні назви заворожують, є такі, що рідко й почуєш, не те, що побачиш...
- Авжеж. Нарівні з рідною українською калиною, яку я радив би посадити в кожно¬му дворі - це ж краса яка і ліки чудові. Ми займаємося черенкуванням туї і самшиту вічнозеленого - не менш прекрасних рослин. А візьміть аронію - чорноплідну гороби¬ну: це комора вітамінів, допомагає людям, у яких високий тиск. А ще є ірга. 
Лісництво дає 28 робочих місць для жителів Новополтавки, і люди дорожать нею. Це трактори¬сти, бригади для догляду за школками, для вибіркової санітарної рубки дерев. В зимовий час лісництво в'яже віни¬ки, ремонтує техніку, заготовляє дрова... Створили тут і насадження ялинок - для новорічних святкових потреб населення. Залучаємо молодь до благородної справи - вирощуван¬ня лісів. Новополтавські школярі та вчителі допомагають у цьому. Нелег¬ка це робота, але якщо дитина бачить, як батьки насаджують дерева, і не обов'язко¬во тільки плодові, для саду, а й інші, бачить і сама бере в цьому участь, то вона й надалі берегтиме і сад, і ліс.

 

 
  Рухаючись у південно-західному, а потім у західному напрямку за1000м ми виходимо на околицю села, і подорожуючи далі у західному напрямку через1500-2000м потрапляємо на сільський цвинтар із західної сторони якого знаходиться перше поховання воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. За цим похованням зараз доглядають учні Новополтавської ЗОШ І – ІІІ ступенів.
  

  Подорожуючи далі від поховання в південному напрямку ми заходимо в село і виходимо на вулицю Центральну, саме біля сільського будинку культури, який було збудовано в 1964 році, стиль українське барокко, він являється пам’ятником соціалістичної архітектури.


  

  У цьому будинку культури жителі села святкують свята, зустрічаються з депутатами, проводять збори, тут працює сільська бібліотека, під час виборів працює виборча дільниця. Будинок культури являється осередком культурного життя села.
 Рухаючись далі вулицею Центральною у західному напрямку через 500м з правої сторони ми бачимо будинок сільської Ради, тут розміщується сільська влада та відділення зв’язку.


 

  А на останок нашої екскурсії ми пройдемо вул. Центральною у західному напрямку і вийдемо на початок сучасного села. Саме тут знаходяться адміністративні та господарчі будівлі колишнього колгоспу ім. Фрунзе, а зараз ТОВ «Мир». Колись колгосп був спеціалізованим господарством по вирощуванні нетелів ВРХ, а тепер ТОВ «Мир» знаходиться на грані повного розвалу, таке вже життя. Але ми надіємося на те, що настануть кращі часи і знову господарство підніметься , а ми будемо надійною зміною своїм батькам.
   


 
  
  На цьому наша екскурсія закінчується, але розповідати про наше рідне село Новополтавка можна ще багато.
 Дякуємо за витримку та увагу.
Карта маршруту екскурсії по селу Новополтавка.

 


ЛІТЕРАТУРА
1. Історія міст і сіл УРСР. Запорізька обдасть. – Київ ,Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1970 – с.768.
2. История городов и сел Украинской СССР. Запорожская область.–Киев, Институт истории АН УССР,1981-с.726.
3. Методика изучения географии Запорожской области. Часть I . Физическая география. В.Д. Волошников. –Мелитопольский Государственный педагогический институт, Запорожский обласной институт усовершенствования учителей, Мелитопольский и Запорожский отделы географического общества.- Запорожье-Мелитополь,1980-с.122.
4. Стежками північного приазов’я. О.П. Бадіон, Ю.М. Дігтяр.-Запоріжжя,
«Поліграф»,2002-с.254.
  5. Край шляху Муравського. Нариси з історії Чернігівського району.  
  Микола Єременко. –Запоріжжя, «Лана-друк»,2006-с.436.
6. Народная память о Запорожье. Предания и рассказы собранные в  
Екатеринославщине 1875 – 1905г, - Рига, «Спридитис», 1990-с.120.
7. Запорізька область. Адміністративно – територіальний поділ, Виконавчий комітет Запорізької обласної ради,-Запоріжжя,1968-с.124.
8. Книга пам’яті України. Запорізька область. – Запоріжжя: Дике Поле,2005.-Т16-с.480.
9. Книга пам’яті України. Запорізька область. – Запоріжжя: Дике Поле,2006.-Т17-с.496.
10. Капітан дитячої літератури. А.М. Подолинний.-Київ, 1987-с.48.
11. Еженедельник Запорожских профсоюзов №134 январь 1993г «Выбор». – Типографское издательство «Коммунар». – Запорожье,1993-с.16.
12. Спогади жителів села Новополтавка.








МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ВІДДІЛ ОСВІТИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ



ВСЕУКРАЇНСЬКА ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧА
ЕКСПЕДИЦІЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
«КРАЙ В ЯКОМУ Я ЖИВУ: ЕКСКУРСІЯ ДЛЯ ДРУГА»


Екскурсія по селу Новополтавка 
Чернігівського району, Запорізької області

  Роботу виконали: юні краєзнавці  
  Петрич Катерина Анатоліївна та
  Соболь Олександра Олександрівна
  учениці 8 - б класу
  Новополтавської загальноосвітньої
  школи I – III ступенів

  Керівник: вчитель Новополтавської
  загальноосвітньої школи I–III ступенів
  Татарін Петро Михайлович


смт Чернігівка
2007 р.

Новополтавська ЗОШ І--ІІІст.

Адреса: 71214

вул. Центральна

Черніггівський р-н.

Запорізька обл.

Директор школи - Доля Л.П.

Завуч - Дупак В.В.

Зам директора з виховної роботи - Засипко Л.І.

Організатор - Стряпан О.В.

Вчитель інформатики, трудового начання, захисту Вітчизни - Татарін П.М.

Вчитель музики, образотворчого мистецтва, художньої культури - Татаріна О.Г.

Вчителі математики - Варяник Н.Ю., Степаненко І.В.

Вчителі української мови та літератури - Сапрунова О.З., Романчук А.З.

Вчителі історії - Щербина О.М., Шама Д.В.

Вчителі російської мови - Єрошенко Л.А., Копильова Л.І., Татаріна О.Г.

Вчителі фізики - Дупак В.В., Отрода І.В.

Вчителі французської мови - Доля Л.П., Ерошенко Л.А., Копильова Л.І.

Вчитель хімії та біології - Шама Л.В.

Вчитель географії - Соболь Т.М.

Вчитель фізичної культури Пода М.П.

 Школа заснована в 1880 році, спочатку церковно-парафіяльна з 1910 р. - земська, за радянських часів політіхнічна 8 річна , а згодом середня.

Сучасна будівля школи збудована в 1976 році, на цей час в школі навчається 171 учень.